Юшківецька філія загальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Юшківці смт Оратів
Оратівський район, Вінницька область
Освітній портал оратівського району Підписатися на новини
25 Червня 2018 р

Історія нашого рідного краю

козацький шляхЗасноване село в середині ХУ століття, як сторожовий пост на козацькому шляху, який так назвали тому, що шляхом цим ходили козаки. Спочатку це було укріплення (залога), обнесене земляним валом і ровом. Зачинялося укріплення залізними воротами. З часом навколо укріплення виростає хутір. Сюди прибули п’ять родин з-під Дубного і Мінська. Це були сім’ї бунтівників.

Розповідають, що ці родини розселили на відстані версти одна від одної п’ятикутної зірки. Так були розміщеніхати засновників села.

Відомі навіть їхні прізвища. Це родини: Грабового, Халепи, Поригайла, Коваля і Ткаченка.

Вже пізніше, на території між цими садибами будувалося село. І нині воно має вигляд п’ятикутної зірки, якщо подивитись на нього з висоти пташиного польоту.

Існує ще одна легенда про походження назви села. Пішла вона начебто від прізвища священика Юшковського (Юшкевича), котрий, як свідчать перекази, заснував село.

В стародавні часи це поселення мало назву Городище. Поділялося село навпіл трясовино. Обидві половини з’єднувалися канатною дорогою.

Ще до цього часу збереглися назвивсіх п’яти кутків та урочищ села:

  • Гулярка,
  • Грабівка,
  • Кринички,
  • Політовська гора,
  • Штани.

Назви цих кутків та урочищ старожили пояснюють так:

- Політовська гора – довгий час там проживала родина Політовських, ще й досі росте садок на горі, нагадурочищеуючи про дбайливих господарів.  - Кринички – місцевість багата джерелами. Люди їх огороджували, створювали криниці. Під час перебування колгоспу там робили парники, так як для розсади потрібно багато вологи і води.

- Грабівка – куток був заселений родиною Грабових. Ще і досі там живуть Грабовий П, Грабовий Г.І.

- Штани – частини кутка розділяються двома руслами річки Юшки і створюють форму штанів. Так і створилася назва Штани, як пояснюють жителі цієї сторони села.

- Гулярка – колись там була збудована гуральня, так званий шинок. В якому хазяйнував жид, що залишило назву п’ятого кутка.

Поблизу села знаходиться Висока могила. За переказами, саме звідси подавалися сигнали про наближення ворога до села. Так звана сигнальна вогняно-димова споруда, що використовувалася козацькою сторожою для передачі інформації про наближення чи напад татарських загонів. Влаштована вона на підвищенні, складалася з 19 просмолених бочок із одним днищем і однією – без дна. Шість перших бочок ставили в колдо і обв’язували просмоленими канатами, на них ставили друге коло з п’яти бочок і так далі. На самому вершечку стояла бочка без дна. У середину заливали смолу. Над верхньою бочкою встановлювали залізний прут із блоком. Через блок протягали мотузок, один кінець якого із запилювачем і грузилом опускався в порожнину. На території України налагоджена система попередження населення про татарські напади, створена на основі таких сигнально – сторожових постів, який зберігся у нашому селі. Адже в сонячну погоду із цієї високої могили видно таку ж високу могилу у селі Животів.

 У селі Юшківці виявлено підземні ходи, в яких ховалися від ворожих набігів монгогло-татарів, або добиралися ними до навколишніх лісів. За переказами, один з таких підземних ходів веде в село Балабанівку, яке було колись великим містом. Дехто з місцевих жителів ще пам’ятає, де знаходились входи у ці підземні лабіринти. Так, один з них знаходиться на території села, а другий – у лісовому урочищі «Медведівка».

Юшківці відоме як героїчне село. Місцеві жителі приймали участь у боротьбі протиіноземних і місцевих поневолювачів. Під час козацьких повстань у селі знаходились збройні склади. Розповідають, що такі склади розміщалися на Політовській горі. Начебто там ще до цього часу у підземних сховищах знаходиться козацька зброя. І якби добре організувати пошукову роботу, то ті склади можна було б знайти.

У Політовській горі знаходились колись і порохові склади для козацької артилерії. Склади ці організовували повстанці – гайдамаки Максима Залізняка і ІванаГонти., які діяли, як на Уманщині, так і в наших краях.

У 17 столітті в Юшківцях були побудовані фаянсово – фарфорний, скляний та цегельний заводи, котрі працювали на місцевій сировині. Село розросталося, набувало слави своїми майстрами по виготовленню посуду, цегли, кахлів тощо.

Була в селі одна православна церква, церковно – приходська школа. Під владою польської шляхти селяни Юшківець зазнали жорстокого соціально-релігійного та національного гніту.

До революції село належало графині Пржевальській. Через деякий часвона продала його поміщику Регульському. Селяни опинилися в цілковитій залежності від поміщика.

На посилення поміщицької експлуатації селяни відповідали виступами проти шляхти. Виступи селян переростали у гайдамацькі повстання. У 1735 році гайдамаки спалили всі документи юшківецького поміщика, серед яких були списки повинностей селян.

Дореформений період був надзвичайно тяжким для місцевих селян-кріпаків. Вони сплачували поміщикам натуральні та грошові повинності, терпіли знущання панів.

У 50-69-х роках ХІХ століття важким тягарем для селян була урочна система панщини, за якої заліковий день перевищував фактичний. В жнива селяни для власних потреб працювали лише вночі. Посилення панщини, яка фактично зводилась до 6 днів на тиждень, викликало опір селян. Внаслідок чого був спалений панський маєток.

Скасування кріпосного права (1861р.) не поліпшило економічного становища селян. Одержані ділянки землі були мізерні, а викупні платежі дуже великі, навіть вищі за продажну ціну землі на той час. До цього слід додати ти непосильні податки, що обтяжували селян після реформи.

Революція 1905-1907 років посилили боротьбу селян за землю. Селяни Юшківець неодноразово залишили роботу в поміщицьких маєтках, відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали підвищення заробітної плати. В травні 1905 року в селі відбулося селянське заворушення. Тривалий час селяни не працювали на бурякових плантаціях поміщика, який змушений був підвищити оплату праці.

Після революції 1917 року Юшківці окупували айстро-німецькі війська. Разом з буржуазними елементами та поміщиками стали відновлювати дореволюційні порядки. В ті буремні часи у селі декілька разів змінювалася влада. Тільки в 1920 році остаточно встановилася радянська влада.

В період відбудови села, людям довелося долати серйозні труднощі. Земля була поділена між селянами, але обробляти її селяни не могли. Не вистачало чоловічих рук. Багато чоловічого населення було в лавах Червоної Армії. До того ж, бракувало насіння, тягла, сільськогосподарського реманенту.

В 1929 році в Юшківцях створено комсомольську організацію. Першим комсомольцем села став Козак Максим, який з утворенням у 1938 році партійної організації став першим членом партії.

У спогадах Настоящого Архипа Куприяновича відмічено, що станом на 15 квітня 1931 року в комсомольській організації налічувалося вісім комсомольців. Це були: Іван Андрусенко, Грігір Грабовий, Олексій настояний, Іван Кузьменко, Архип Настоящий,Степан Хващецький. А з 1932 року поповниликомсомольську організацію ще дві жінки – Фаїна Михайлишина, Катерина Паламарчук. Майже всі комсомольці стали першими колгоспниками села Юшківці.

В 1930 році у Юшківцях було створено колгосп імені Тараса Григоровича Шевченка. Але не одразу стало зрозуміло, що то був не популярний захід. Заможних селян було розкуркулено. Люди йшли до колгоспуз великого примусу, у них забирали до колгоспу худобу. Птицю, сільськогосподарський реманент. Особливо жаль було тяглової сили, за якою в колгоспі дуже погано дбали.

Скорботні віхи пам’яті

Великим горем для односельців-юшківчан, як і всього українського народу став голодомор 1932-1933 років. У селі вимерло близько 3/4 частини населення. У багатьох сім’ нашого села помирало п’ять-вісім душ. Не стало всієї родини (десять осіб) Людвіга Хрустовського. Людей вивозили на кладовище і ховали у великих кагатах. Траплялись випадки, коли на цвинтар вивозили ще живих, напівмертвих людей. Під час голоду у селі померло 860 чолові.

У дев’яностих роках минулого століття в нашому селі встановлено пам’ятникжертвам голодомору. Цей пам’ятник споруджено на кошти, зібрані односельцями безневинно загиблим. Щорічно, починаючи з 2006 року, в останню суботу листопада проводиться поминальна панахида, скорботна акція «Запали свічку.».

Черговим нещастям для селян стали сталінські репресії. В 1937 році було репресовано багато односельців. Серед репресованих були Алінгович, Політовський (поляк), Горбатюк Михайло, Рудиман та багато інших.

 Не встигли люди відійти від голоду і репресій, як страшна звістка облетіла село: «Війна» .

Майже все здорове чоловіче населення пішло на фронт. В липні 1941 року село було окуповане німцями. Почався жахливий морок фашистської окупації. Але багато жителів не скорилися ворогу. Частина з них стала партизанами. Лісові партизани були частими гостями в селі. Тут вонирозправилися з фашистським запроданцем – старостою села, який «прославився» на всю округу своєю жорстокістю до місцевих жителів. 6 січня 1944 року Юшківці було визволено від фашистського іга. Проте лінія фронту стояла поблизу села аж до березня місяця. Тільки у березні фашисти відступили. За визволення нашого села загинув лейтенант Сергій Мельошин.На честь загиблого героя його ім’ям названо одну з вулиць села. Школярі – пошуковцінашої школи розшукали адресу рідних героя. Вони переписувались з матір’ю Мельошина Сергія, яка проживала в місті Рибинську. Неодноразово вона відвідувала могилу свого сина. На пагорбі за селом – братська могила. Тут поховані бійці, які загинули, визволяючи село Юшківці. Серед них і росіянин Сергій Мельошин.

пам'ять про загиблих у війнуЗ Великої Вітчизняної війни до нашого села не повернуся 111 односельчан. Вони загинули смертю хоробрих на фронтах війни.

На честь загиблих односельчан в селі споруджено Монумент Слави, біля якого завжди квіти.

В Урочисті дні приходять до пам’ятника загиблим односельчани, щоб поклонитися пам’яті полеглих воїнів – односельчан. Пам'ять про полеглих у боях захисниківрідного краю безсмертна.

Вона у спалахах Вічного вогню, у пам’ятних знаках та обелісках, встановлених на братських могилах. У назвах вулиць, меморіальних дошках. Вона у броні та граніті, у серцях нащадків фронтовиків, народних месників, підпільників.

Мало не десятиліття (1979-1989) жили юшківчани тривогою задолю земляків юнаків, котрі були кинуті в пекло афганської війни. Там, у горах далекої чужої країни, віддавали свій інтернаціональний обов’язок три наших односельці: Білозор Володимир Григорович, Міщанін Василь Іванович,Рибак Микола Іванович. За щастям долі всі наші хлопці повернулися додому, але на довгий час фізично й душевно травмовані.

Логін: *

Пароль: *